ПАМ’ЯТЬ >>>>>

Є фотографії, біля яких затримуєшся. Вдивляєшся в обличчя, впізнаєш вулицю, шукаєш знайомий будинок. "Ось таким був наш Канів… А це, здається, хтось із наших…".  Через десятиліття світлина повертає людям їхню молодість, а місту - його минуле.

Такими зустрічами завдячуємо й Іванові Федоровичу Синящокому - нашому колезі, багаторічному фотокореспондентові "Дніпрової Зірки", людині, яка понад пів століття фотографувала Канів і Канівщину. 9 жовтня 2026 року йому виповнилося б сто років. Майже сім років тому, 12 листопада 2019-го, його не стало. Та в історії нашої редакції, у газетних підшивках, у пам'яті людей, які його знали, він залишився.

Народився майбутній фотолітописець 1926 року в селі Медведівка на Чигиринщині. Дитинство без батька, війна, нацистська окупація. Після визволення Іван пішов до військкомату. Хотів на передову, а його направили вчитися до училища молодших командирів. Згодом потрапив на курси кінооператорів для авіарозвідки.

Після звільнення в запас у 1953 році Івана Синящокого запросили працювати до Києва, у конструкторське бюро О.Антонова. Знімав випробування літаків, відзняту плівку вивчали конструктори: камера мала зафіксувати те, від чого залежали подальші рішення фахівців.

Іван Федорович працював під безпосереднім керівництвом Антонова й згадував його як справедливу, скромну людину, віддану своїй справі. Ці ж якості цінували й у ньому самому.

Із Каневом життя Івана Синящокого пов'язалося на довгі десятиліття. Він працював у кінофікації, згодом - у райвідділі культури. А 1965 року прийняв за-прошення стати фотокореспондентом газети “Дніпрова зірка”.

12 років роботи в редакції - це поїздки, дороги, зустрічі. Він побував у всіх населених пунктах району, фотографував трудові колективи, робив портрети земляків, привозив знімки з подій.  Сьогодні, гортаючи підшивки, розуміємо, скільки він устиг зробити. На цих сторінках - ціла епоха, збережена завдяки праці нашого колеги.

Особливе місце в його роботі посідала Тарасова гора. Світлини Синящокого поповнили фонди музею Т.Шевченка, склали фотолітопис дорогого українцям місця. До його доробку зверталися науковці, вчителі, краєзнавці, школярі.

Десять років тому колишній шеф-редактор "Дніпрової Зірки" Іван Белименко написав до 90-ліття фотографа нарис. У ньому є історія, яка багато говорить про Івана Федоровича. Коли в Каневі почалося будівництво ГЕС, він, маючи родину й дітей, міг розраховувати на окрему квартиру. Проте сказав: "Краще дайте квартиру інваліду війни чи багатодітним, а ми збудуємо власний дім".

І збудували. Разом із дружиною Іван Федорович виростив двох синів. Після смерті дружини зберігав в домі затишок, який вони створювали удвох. У ювілейному матеріалі він постає таким, яким його знали: спокійним, щирим, добрим. Людиною, яка вміла жити по совісті.

Навіть у поважному віці Іван Федорович виходив у місто з фотоапаратом, бував на громадських заходах. Йому хотілося бути серед людей, бачити, чим живе Канів. Звичка помічати й зберігати цікаву мить залишалася з ним.

Тепер його власне життя теж стало історією міста. А для нас він назавжди залишиться колегою - Іваном Федоровичем, який багато зробив для нашої газети й залишив по собі добру пам'ять.

Розглядаючи його знімки, згадуймо й людину по той бік об'єктива. Завдяки їй можемо знову побачити дорогі обличчя, знайомі вулиці, повернутися туди, де були молодими ми чи наші батьки.

Дякуємо Вам за ці зустрічі, Іване Федоровичу. За роки, віддані газеті. За Ка-нів, який Ви зберегли для всіх нас.

Із вдячністю і світлою пам'яттю - дніпрозірчани

(A)