«ОСЕЛЯ СВІТЛА НА ДНІПРІ» - історико-публіцистичний нарис про Канівську гідроелектростанцію, місто Канів Черкаської області; Видавництво «КАНІВСЬКА ПРЕС-ГРУПА», м.Канів, 2003 рік, 60 сторінок, ілюстрації.
____________________________
 
Штрихи до колективного портрета
Канівська гідроелектростанція — це комплекс складних механізмів, яким керують здібні, відповідальні, висококваліфіковані спеціалісти. Їхня щоденна копітка праця приносить людям тепло і світло.
 
Канівська гідроелектростанція — не тільки наймолодша в компанії “Дніпрогідроенерго”, а й одна з найпередовіших. Це – завдяки працівникам, імена яких керівництво ГЕС і компанії вимовляє з особливою шаною і гордістю. І немає принципового значення, чи це провідний спеціаліст, чи прибиральниця. Головне, аби людина сумлінно виконувала свої функціональні обов’язки. Колектив ГЕС – стабільний і дружний. Безперечно, і людям, які працюють на ГЕС, і директору Івану Синенку взаємно пощастило. Колектив має керівника-батька (можливо, через те й улюблене слово-звертання до молодших колег у Івана Васильовича “синок”), який достеменно знає, що де на станції відбувається, хто чим “дихає”, впродовж дня він встигає побувати у найвіддаленіших куточках величезного господарства, що займає площу кілька десятків гектарів.
Зусиллями керівництва ГЕС і працівників станції навіть ті місця, що знаходяться глибоко під водою і де гучним всеохоплюючим голосом-ревом заявляють про свою підземну владу турбіни, світлий гімн життю проголошують... квіти. Звичайно, на 20-30-метровій глибині не можуть квітнути орхідеї. Тут, зазвичай, приживаються лише скромні листяні рослини. Але вони є! Їх плекають жінки-господині, аби їхні колеги-чоловіки навіть у підземному царстві почувалися затишно. А от в адміністративних приміщеннях і тих виробничих, які “ближче до сонця”, не дивина й екзотичні “гості” з теплих країв. Щорік квітів на станції стає все більше.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
ДОВІДКА. На Канівській ГЕС працюють 280 осіб, з них 54 – жінки. Молоді віком до 30 років – 30 осіб. Вищу овіту мають 56 працівників, середню спеці-альну – 80. За рахунок ГЕС 14 чоловік здобувають вищу освіту, з них половина навчається стаціонарно.
 
Естетиці на виробництві Іван Васильович надає особливого значення. Він ревний прихильник порядку в усьому – і на робочому місці, і в побутових приміщеннях. Директор вважає: порядок – це ознака культурної, цивілізованої нації. Буваючи за кордоном, він у цьому пересвідчувався щоразу. Отож, прагнучи бути не гіршими, ніж Європа, працівники гідростанції утверджують і вважають нормою естетику на виробництві.
Щодо “євростандартів”, то на ГЕС їх стає дедалі більше. От хоча б музей історії Канівської гідроелектростанції. Це предмет особливої гордості гідро-енергетиків. Найдавніший експонат музею – бивень та кістки мамонта, знайдені під час будівництва станції. А оновлений до святкування тридцятиріччя станції актовий зал нагадує палубу пароплава. “Пасажири” на ньому — не тільки працівники ГЕС, а й гості: колеги із станцій Дніпровського каскаду, поважні представники з Києва чи місцеві артисти, які залюбки дарують своє мистецтво «гесівцям» – щирим прихильникам краси і творчості. Бо, незважаючи на досить суворі професійні обов’язки, працівники Канівської гідроелектростанції — здебільшого комунікабельні, привітні люди, які люблять і співати, і жартувати, і змістовно відпочивати.
Тому закономірною є дружба «гесівців» з Канівським училищем культури, місцевим будинком школярів та юнацтва, творчими колективами, художниками (до речі, естетично оформити актовий зал і їдальню взялися і успішно справилися із цим завданням місцеві художники-аматори Галина і Марина Морозові).
  
ДОВІДКА. За рік Канівська гідроелектростанція виробляє близько 820 млн. кіловат-годин електроенергії. А з початку своєї біографії — з листопада 1972 року — ця цифра становить близько 27 млрд. кіловат-годин електроенергії.
 
Директор Іван Синенко має в особі працівників ГЕС колег, друзів, однодумців. Він об’єктивний в оцінці їхніх заслуг і невдач, він гордиться висококваліфікованими професіоналами і по-людськи жаліє тих, у кого щось не склалося у житті. Він не робить поспішних висновків щодо звільнення з роботи тих, хто явно провинився, і виходить за рамки утверджених життям і роками правил співжиття у колективі. Він завжди дає шанс працівникові самому  оцінити ситуацію, зробити висновки і прийняти тверезе, об’єктивне рішення, чи варто йому тут залишатися, якщо “вже не склалося”.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
На радість директора, неприємне прощання з працівником буває вкрай рідко. Плинність кадрів на ГЕС практично нульова. Стало традицією, коли на станцію за батьками приходять діти. Утворилилися цілі династії гідроенергетиків. От хоча б Боденки, Хруленки, Шульги, Кривіцьці, Назаренки, Оборіни, Сайки, Галенки, Пилипенки, Ніжинські, Синенки... На ГЕС працюють і подружні пари, і брати, сестри.
Славиться станція раціоналізаторами. “Раціо” у перекладі з латинської – розум. А раціоналізатор, відповідно, розумна людина. За роки існування станції внесено тисячі раціоналізаторських пропозицій, які успішно втілювалися у виробництво, даючи відчутний економічний ефект.
Сплеск рацпропозицій припадає на перші роки роботи гідростанції, коли налагоджувався виробничий процес. Раціоналізатори його успішно вдосконалювали. Своєрідними рекордсменами по рацпропозиціях вважаються Віктор Демченко і Василь Ніжинський. Загалом, майже кожен працівник ГЕС зробив у цю справу свій внесок.
Визначальною рисою колективу є його інтелігентність. Навіть з-поміж своїх земляків, мешканців міста, «гесівці» позитивно вирізняються, користуються безперечним авторитетом і повагою.
 
ДОВІДКА. У грошовому виразі за 2002 рік Канівська ГЕС виробила електроенергії на суму 18759 тис. грн. Собівартість однієї кіловат-години електроенергії становить 2,49 копійки (чому ми платимо 13 копійок за кіловат-годину, це вже не компетенція працівників ГЕС).
 
Сьогоднішній директор ГЕС Іван Синенко заздалегідь не планував вибитися у керівники. На станцію він прийшов, коли та тільки будувалася, прижився на ній. Яку б посаду не займав, до роботи ставився відповідально, не жаліючи ні часу, ні сил. Його ріст до найвищої керівної посади на ГЕС відбувся наче сам по собі. Навіть тоді, коли колектив довірив цю посаду іншій людині, Іван Васильович не образився, не став «у позу», не дорікав. Значить, у той час треба було, щоб сталося саме так. Він продовжував працювати у “своєму стилі”: добросовісний у роботі, доброзичливий у ставленні до людей, вимогливий до самого себе. Як би не “штормило” його життя, Іван Синенко був нерозривними узами (не тільки виробничими, а й духовними) пов’язаний з рідною гідростанцією.
Маючи спорідненість поглядів і, до певної міри, рідність душ, директор і колектив – одне єство, одна сутність, одна доля. Їм під силу будь-які виробничі завдання, їм підкоряються велетенські механізми, вони разом тішаться перемогами і переживають невдачі, вони разом творять сьогоднішній день, аби неодмінно прийшов завтрашній, і був він трохи кращим.  
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
Незважаючи на специфічний режим роботи, певну закритість цього підприємства, потрапити на гідроелектростанцію, якщо у цьому є обгрунтована потреба, може практично кожен. Що відрадно: з перших хвилин перебування на “закритій” території ГЕС “чужа” людина не почуває себе такою. Найперше, її привітно зустріне охоронець. До гостя обов’язково вітатимуться зустрічні люди – працівники гідростанції. Вихованість, ввічливість, інтелігентність – це вже усталені риси цього по-своєму унікального колективу.
На ГЕС досить часто з далеких і близьких країв приїжджають делегації. Спочатку, безперечно, їх приваблюють незрівнянні краєвиди, що відкриваються зору і серцю з оглядового майданчика. Просвітлюються, одухотворюються обличчя, дихається вільно і легко, захоплений погляд сягає горизонту, де синя гладінь Дніпра зливається з блакиттю неба. У такі хвилини думається лише про високе і світле. Справді, варто було побувати у Каневі і на Канівській ГЕС, аби наповнитися чистотою і якоюсь особливою, реальною святістю. Це те місце, що поєднує красу і первозданної, і рукотворної природи. Очевидно, щасливі люди, які тут працюють.
І як підтвердження цих здогадів – захоплені слова екскурсовода, у ролі якого майже завжди виступає директор Канівської ГЕС Іван Синенко. Щоразу, наче вперше, він, з притаманною йому емоційністю, розповідає про гідростанцію, спускається з гостями до найнижчої доступної позначки гідроспоруди, із задоволенням розповідає про досягнення колективу, про своїх колег, заводить до прекрасно облаштованого актового залу, до затишної їдальні, де смачно і дешево годують, розповідає про здобутки спортсменів підприємства і нове обладнання стоматологічного кабінету, послугами якого користуються працівники ГЕС...
Гості, звідки б вони не прибули – Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Республіки Казахстан, високогірних районів Карпат чи сусідньої Золотоноші або місцевої школи — отримують масу позитивних вражень і емоцій. Для них то – незабутня гостина-відпочинок. А для працівників станції – це постійне місце роботи – нелегкої, непростої і відповідальної. Проте, пропрацювавши тут навіть десять, двадцять, тридцять років, не можна звикнути до краси, яка відкривається зору. Можливо, краса довколишнього світу до певної міри спонукає людей бути красивими душею. Ця риса працівникам Канівської ГЕС притаманна як нікому іншому...
 

____________________________
 
З питань придбання книги «ОСЕЛЯ СВІТЛА НА ДНІПРІ» звертайтеся: канівська газета «Дніпрова Зірка», телефони: (код 04736) 3-21-75 (роб.), 067-27-27-923 (моб.), ел. пошта: dniprowazirka@i.ua

 
____________________________